Ознайомлення з особливостями роботи деснянської водопровідної станції

Ознайомлення з особливостями роботи деснянської водопровідної станції У рамках проєкту «Збереження прісної води та водоочищення як складові сталого розвитку України» відбулася екскурсія учнів відділення хімії та біології до Деснянської водопровідної станції. На початку для усіх відвідувачів обов’язково був проведений інструктаж з техніки безпеки. Учні послухали коротку лекцію з основних технологій роботи станції та її функціонування, водоочищення. Київ забезпечується питною водою з трьох джерел водопостачання — річок Дніпра, Десни та підземних водоносних горизонтів. Загальна схема централізованого водопостачання міста  складається з 74 водопровідних насосних станцій, 363 артезіанських свердловин та понад 4 100, 27 км водопровідних мереж.
Процес приготування питної води загалом займає близько семи годин (хлорування, відстійники, фільтрація та ін.). Протягом цього періоду на кожному з етапів підготовки – від водозабору до подачі у централізовану водопровідну мережу – додатково контролюється якість води. Деснянська водопровідна станція складається із трьох блоків водоочисних споруд. Вода з Десни надходить на два водозабори берегового типу, а потім двома станціями першого підйому по п’яти сифонних лініях зі сталевих труб (три водоводи діаметром 1200 мм та два – 1400 мм) подається на три блоки очисних споруд. Звідти, очищена та готова до вживання, вона направляється у квартири киян.

Учасники заходу особливо зацікавились детальною технологією очищення води, постачанням хлору на станцію та використанням його саме у газоподібному стані для очищення води. Також важливим питанням було покращення одного з органолептичних показників води, а саме − одорологічного. На жаль, станція не має необхідного обладнання для озонового очищення води.

Особливо цікавим для всіх виявився сам процес очищення води з використанням щебеню, піску та активованого вугілля. Також учні завітали до хіміко-бактеріологічної лабораторії, де фахівці регулярно здійснюють аналіз води, яка надходить безпосередньо на Деснянську водопровідну станцію Київводоканалу. Станція забезпечує понад 60% міста питною водою, яка повністю відповідає усім встановленим вітчизняним вимогам. Для знезараження річкової води використовується рідкий хлор. Це вимагає  особливо ретельного підходу до умов зберігання цієї речовини, а також приділення значної уваги безпеці працівників під час експлуатації споруд.

Цікавим фактом було те, що у випадку надзвичайних ситуацій на станції сформована та діє спеціалізована аварійно-технічна група, чиє завдання – усунути наслідки аварії на території. Крім того, цілодобово чергує воєнізований аварійно-рятувальний (гірничорятувальний) загін, повністю забезпечений технікою, протигазами та спецодягом.

На Деснянській водопровідній станції працює нове сучасне обладнання аналізатора токсичності води, аналогів якому немає в Україні. В хіміко-бактеріологічній лабораторії станції встановлено токсикометр ДафТоксІІ, оснащений камерою з мікроорганізмами – дафніями, що мають дуже високу чутливість до пестицидів, нейротоксинів, респіраторних інгібіторів, важких металів та інших отруйних речовин. Давачі у камері з мікроорганізмами контролюють воду з річки Десна до її надходження на очисні споруди. Прилад було придбано з метою постійного контролю усіх можливих ризиків (техногенних, природних, можливих терористичних актів) забруднення води. За станом дафній та підтриманням належних умов для їх життя у лабораторії слідкує гідробіолог. На жаль, цього разу учням не вдалося особисто оглянути прилад, але побачити живих рухливих дафній змогли усі.

Після аварії на ЧАЕС «РОСА-300» – унікальне вирішення Київводоканалу для забезпечення міста чистою водою. 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вибух реактора на четвертому енергоблоці призвів до людських жертв, радіаційного забруднення повітря, ґрунту, підземних та річкових вод. Питання чистої води для Києва в ці дні постало надзвичайно гостро, адже водопостачання потрібно було не лише для населення і промисловості, а й для поливу доріг, тротуарів та зелених зон. Використовувати Дніпровську воду стало неможливо через радіонуклідне забруднення. Тому, для порятунку міста спеціалісти Київводоканалу запропонували безпрецедентне технічне рішення – прокласти водогони від річки Десна до Дніпровського водозабору. Забір води з Дніпра припинили, а за допомогою новозбудованої плавучої насосної станції «Роса-300» та двох водоводів Д=900 та 1400 мм вода з річки Десна подавалась на Дніпровську водопровідну станцію. Таким чином, безперебійне централізоване водозабезпечення столиці здійснювалося в повному обсязі з Десни та незабруднених підземних джерел. Наприкінці 1986 року, у зв’язку зі стабілізацією в межах чинних норм радіонуклідного забруднення води Дніпра, роботу плавучої насосної станції «Роса-300» припинили.

Наприкінці екскурсії, якби не втома та спека +30◦С, усім ще вистачило б цікавості та жаги і далі вивчати особливості налагодженої роботи станції. Після завершення заходу діти втамували спрагу і спробували очищену воду, яка виявилась значно смачнішою, ніж водопровідна.

Отже, МАНівці залишилися задоволеними та, зрештою, зробили висновки, що проблеми очищення води зараз є дуже важливими та стосуються кожного з нас. Потрібно починати діяти зараз, якщо ми хочемо зберегти нашу планету для майбутніх поколінь.

Висловлюємо щиру подяку Ігорю Юрійовичу  Хівричу та всім працівникам станції за цікаву та пізнавальну екскурсію! Бажаємо вам успіхів у такій важливій та відповідальній справі! 

Версія для друку Опубликовано: 30 Червня 2021
Поділитись: