Навчання у Скандинавії. Курс молодого вікінга
Найбільший бюджет на освіту в Європі
П’ять країн, які зазвичай відносять до Скандинавського регіону, щорічно витрачають на освіту найбільші частки бюджету серед європейських держав (в середньому це 4,9% ВВП):
Данія – 8,5%;
Швеція – 7,7%;
Норвегія – 7,6%;
Фінляндія – 6,4%;
Ісландія – 6%.
Статистика підтверджує ефективність посиленого фінансового стимулювання: майже 100-відсоткова грамотність населення, найкращі показники успішності школярів і студентів у Європі. Кожного року всі п’ять країн посідають найвищі сходинки рейтингу ООН, де оцінюється індекс розвитку людського потенціалу. Інновації направлені не тільки на пошук оптимального способу отримання знань, але й на зовнішнє оформлення університетських будівель. Наприклад, Данія може похвалитися надсучасним гуртожитком Тіетґен у Копенгагені, який вважається найкращим у світі. Зведена у 2006 році споруда у вигляді кола має 360 кімнат, 12 кухонь, кімнати відпочинку і затишний внутрішній дворик.
Вражає архітектурою і шведський Університет Чалмерса, розташований у м. Ґьотеборґ. Навчальний заклад має два кампуси – старий Йоханненберґ і новий Ліндхольмен, який називають «раєм айтішників»: безкоштовні кавові машини, кухні, Wi-Fi і потужне комп’ютерне обладнання.
Характерною рисою Університету Чалмерса є приватна форма власності. В цілому, приватні навчальні закладі у Скандинавії є рідкістю: держава все забезпечує. І якщо незалежні школи подекуди можна ще зустріти, то вишів із такою формою власності дуже мало, особливо враховуючи, що загальна кількість університетів і коледжів у кожній зі скандинавських країн – близько півсотні (але їх лише дев’ять в Ісландії, де проживає всього 320 тис. осіб). В Данії немає жодного приватного вишу−закон не дозволяє.
Освітня демократія: чи вона взагалі існує?
Скандинави дуже шанують принцип суспільної рівності, тому зробили все, аби освіта була доступною для кожного. Школи міцно пов’язано з університетами: учні старших класів мають право самостійно обирати дисципліни, необхідні для продовження навчання у вишах. Деякі з них навіть не проводять вступних іспитів для успішних абітурієнтів.
Однак певні до болю знайомі нам реалії мають місце і в благодатних на перший погляд країнах Півночі.
«На папері все ідеально, − ділиться 22-річний Крістофер, житель норвезького міста Халден, − але життя тут не таке, як прийнято вважати. Вчителі часто бувають грубими, обирають собі купку «мазунчиків», яких завжди виправдовують, а інших учнів притискають. Шкільна програма передбачає, що ми маємо писати багато есе, аби навчитися вільно формулювати свою думку. Якось я здав 8-сторінковий твір на самостійно обрану тему, а вчителька сказала, що він є «неправильною інформацією». Я дуже засмутився, оскільки оцінка була дуже важливою для мене. У Норвегії не все так просто: тут фінансово підтримують терористів, але карають за безкоштовне завантаження ліцензованих відео- чи музичних файлів. Освіта безкоштовна, та знайти роботу дуже важко. А люди з біржі праці – купка нікчем, які й пальцем не ворухнуть, аби допомогти комусь влаштуватися на службу. Хоча це їхній прямий обов’язок».
Іноземні студенти – і благо, і лихо
Безкоштовність освіти в Північній Європі приваблює значну кількість іноземців. Це стало одним із факторів, які породили характерні для розвинених країн проблеми з іммігрантами. У деяких школах корінних норманів серед учнів менше третини: тут і там миготять барвисті хустини дівчат зі Сходу, на перервах у класі можна почути слова намазу, а меню їдальні має враховувати релігійні особливості харчування кожного учня чи студента. Нерідко виникають конфлікти на тлі міжнаціональних відносин, причому агресорами зазвичай виступають численні гості.
Тільки у Швеції щорічно починає полювання за дипломом 286 тис. закордонних студентів, що майже у 4,5 рази більше за кількість корінних шведів-першокурсників – усього 65 тис. Це стало однією з причин, які змусили уряд країни в 2011 р. ввести плату за вищу освіту – безпрецедентний випадок для скандинавських країн. Серед інших передумов такого заходу зазначають підвищення конкурентоспроможності шведських вишів порівняно з європейськими. Отримані гроші витрачають на додаткове заохочення навчальних закладів, які виділяються найвищою успішністю студентів.
Однак це не означає, що пересічний українець, в якого є бажання навчатися у Швеції, але немає достатніх фінансових ресурсів, позбавлений будь-яких шансів. Можна пошукати щастя з різного роду стипендіями, зокрема є спеціальна програма для громадян України, Росії, Білорусі, Молдови та Грузії. Вона має назву «Visby Program» і пропонує 45-ти обраним повну оплату курсу навчання на бакалавра плюс 9 тис. крон щомісячно на прожиття. Також за цією програмою можна вступити до магістратури й навіть аспірантури – але там дещо інші умови, зокрема, більша конкуренція (розглядаються заяви від жителів Польщі, Литви, Латвії та Естонії). Загалом минулого року за цією програмою було опрацьовано близько 1,5 тис. заяв, з яких обрали півсотні щасливчиків.
Фінляндія, мабуть, найбільш лояльна до вихідців зі Східної Європи. Тутешні виші приймають шкільні атестати пострадянських держав, у тому числі України, багато хто знає російську мову, адже її нерідко вивчають у школах поряд із англійською та шведською. І хоча за освіту платити не треба, необхідно надати документ, який свідчить про спроможність забезпечити собі безбідне існування під час навчального процесу. На банківському рахунку абітурієнта має бути як мінімум шість тисяч євро, довідка про це входить у стандартний пакет документів. Така сама практика розповсюджена і в Норвегії, і в Данії, і в Ісландії.
За матеріалами: http:// www.osvita.ua
