Географо-краєзнавчий практикум «Ландшафтний комплекс Лиса гора»
ознайомитись з географічними особливостями природного комплексу;
дізнатись більше про історію та будівництво Київських фортець;
провести гідрологічні спостереження за річкою Либідь;
зробити аналіз річкової води;
порівняти результати аналізів вод: р. Либідь, бюветної, водопровідної, мінеральної пляшкованої.
Лисогірські історії
Олександра Коломієць,
учениця середньої загальноосвітньої школи № 36,
член КМАНУМ
Перша зупинка нашої групи – біля природного русла річки Либідь (його довжина у цьому місці становить 350 м) в районі Наддніпрянського шосе, недалеко від станції метро «Видубичі». Тетяна Володимирівна Слободянюк охарактеризувала першу складову ландшафтного комплексу урочища Лиса гора – річку Либідь. Ми згадали, що гідронім «Либідь» походить від імені сестри легендарних засновників Києва — Кия, Щека і Хорива та згадується в літописах під 968 р. Цю назву зберегли ст. метро «Либідська», вул. Либідська та готель «Либідь», що територіально пов’язані з руслом ріки.
Витоками Либеді можна вважати колектори, що починаються в районі перетину вул. Світлогорської й Радищева та Каблукова й бул. Лепсе. Водозбір річки – це струмки Відрадний, Волочаєвський, Піщаний, Шулявка, Ботанічний, Вершинка, Скоморох, Мокрий, Протасів Яр, Кадетський Гай, Паньківський, Ямка, Совка, Оріхуватка, річки Прозорівського колектору Клов та Хрещатик, ключі Бусловський, Лукрець та Живець. Таким чином, Либідь протікає сучасними Солом’янським, Шевченківським та Голосіївським районами міста. В ХІ ст. на схилах долини Либідь було село Предславино, де мешкали мати Ярослава Мудрого, полоцька княжна Рогнеда, сам Ярослав та його сестра Предслава. Це був південний кордон Київської Русі, що розташувалася у межиріччі Дніпра, Сирця та Либіді. У 1151 р. тут відбулася битва між Ізяславом Мстиславовичем та Юрієм Долгоруким, що закінчилася перемогою київського князя; Петро І звів тут дамбу, щоб зупинити наступ турецької кінноти з півдня. У ХІХ ст. в ній водилася риба, на берегах стояло 4 водяних млини та 3 – на Вершинському острові, що належали монастирям, а вже у ХХ ст. її взяли у колектор, і більшість русла довжиною у 16 км вона має саме у колекторі. Ріка виходить на поверхню й тече у природному руслі (біля 300метрів) неподалік від ст. метро «Видубичі».
Так як наш практикум інтегрований, то він передбачає хімічний аналіз води з ріки Либідь. Ми зробили забір води в ємність для подальшого дослідження. Вода у цьому місці каламутна, стрімка, без ознак наявності риби. Ширина русла близько 3–5 м, глибина – до 0,5 м. З верхівки гори видно місце її впадання у Дніпро (трохи нижче –ТЕЦ-5).
Далі наш маршрут проліг у напрямку урочища Лиса гора. Коректував його за допомогою JPS-навігатора гідролог В’ячеслав Миколайович Ліпінський.
Ли́са гора́ — історична місцевість у Києві. Розташована на південний захід від Видубичів на правому березі річки Либідь, між Теличкою, Саперною слобідкою і Багриновою горою. До неї прямують вулиці Лисогірська і Жигулівська. Назву «Лиса гора» у Києві мали ще кілька місцин: Чортове Беремище (на території парку Володимирська гірка); Старокиївська гора (або Замкова); в урочищі Горбачиха (піщана місцевість між Микільською слобідкою і Вигурівщиною); гора Юрковиця; найвища із Западинських піщаних гір (Западинка); піщане завишення вздовж сучасного бульв. Перова. Назву «Лисогірська» мала також сучасна вул. Западинська. З 1982 р. Лиса гора отримала статус «природного парку». Ліс на Лисій горі сформований, у більшості, з граба, клена гостролистого, осики; багатого трав’яного покриву, рідкісних видів лісових квітів (дзвоники, дика гвоздика, напровесні зустрічаються конвалія, сон-трава та дикий тюльпан). Ми звернули увагу на велику кількість пташок (синиця, трясогузка). Навпроти цього лісу, через дорогу, є парк Покол.
Гора належить до Дніпровської височини, що у більш давні часи була дном Харківського моря. Звідти походить і ґрунт, що її складає, – лес плейстоценового зледеніння, сформований суглинком (тонкодисперсні частинки та уламкові матеріали), що інколи створює зсуви, характерні для цієї місцевості. На глибині залягають гранітні валуни, принесені сюди льодовиком з більш північних районів.
У народі Лису гору поділяють на три частини і наділяють містичними назвами: перша — Русалчин яр (він названий так через розташоване в ньому озеро, де, згідно з повір'ями, мешкають русалки). Поруч з ним розташована Дівоча гора (за легендою, пихата княжна, за те, що нехтувала увагою та пропозиціями женихів, була відправлена сюди у вигнання своїм батьком, де зустріла горючими ріками сліз – величиною як Либідь – свою старість) та Відьмин яр.
За проектом видатного фортифікатора Едуарда Тотлебена було вирішено збудувати на київських пагорбах мережу потужних фортифікаційних споруд. У 1872 р. було зведено Лисогірський форт, котрий став хронологічно останньою спорудою комплексу Київської фортеці. Укріплення розташували на вершині урочища Лиса гора, у ньому планувалося розмістити важку артилерію. Поруч із фортом побудували казарми інженерних частин, на згадку про які лишилася назва вулиці – Саперно-Слобідська. На початку ХХ ст. у зв’язку з винаходом нових, потужніших, видів озброєнь форт не виконував оборонної ролі. Певний час фортеця була складом піроксиліну – вибухової речовини, а з 1906 р. використовувався як місце страт державних злочинців.
Фортеця побудована так, що валами захищена уся внутрішня територія гори. Обкладені жовтою цеглою 8 переходів-потерн мали стати укриттям від обстрілу облоговою артилерією противника, але основною їхньою функцією було таємне пересування військ. Форт обладнано системою водопостачання з криницями при потернах, а також дренажними криницями для відведення з рову дощових та снігових вод у довколишні яри. Входи до потерн були закриті з обох сторін воротами (ворітні петлі збереглись до цього часу). В одній із потерн ( №2) існують залишки воріт із зубцями, що ускладнювали проникнення всередину.
Більше 100 років Лиса гора належала військовим, маскуючись за рядами колючого дроту, не розповідаючи про себе, закрившись грифом «таємно».
Сучасна Лиса гора — місце відпочинку й подорожей допитливих киян , яких цікавить історія свого міста.
Наприкінці цікавої і пізнавальної екскурсії ми провели ряд хімічних дослідів-спостережень води з ріки Либідь на предмет визначення рН, загальної лужності, жорсткості, соле-, залізовмісності. Для порівняння ми використали воду із джерела св. Пантелеймона (урочище «Феофанія»), мінеральну пляшковану воду «Поляна Квасова» (Закарпаття) та водопровідну воду (вул. Стельмаха, 9, с/ш №36).
Дослідження проводилися за допомогою хімреактивів, портативного приладу для вимірювання солевмісності та універсального індикаторного паперу портативної лабораторії «Екософт». Керівництво здійснював завідувач відділення хімії та біології КМАНУМ Сергій Михайлович Бабан.
Помилувавшись краєвидами долини Дніпра, стомлені, але дуже задоволені від одержаних вражень та цікаво проведеного часу, ми вирушили більш короткою дорогою до станції метро.
