Екскурсія старовинними кварталами рідного міста

Сім чавунних фонтанів у вигляді квіткової чаші, виготовлених понад сторіччя тому на заводі Термена прикрасили місто: нині їх можна побачити у Маріїнському парку, у парку І. Франка, скверах: Золотоворітському, Михайлівської площі та на вул. О. Гончара (до речі, там встановлено фонтан, перенесений з Софійської пл.) і Поліцейському садку на вул. М. Горького. Фонтани з пл. Л. Толстого та Європейської пл. були демонтовані. З литих голів левів ллється вода, а от маскорони у верхньому ярусі нагадує обличчя головного майстра ливарного цеху заводу Термена: надто прискіпливого та хамуватого начальника чекало покарання – скориставшись його відрядженням, ображені підлеглі внесли у відливні форми для фонтанів певні корективи, створивши озлоблену гримасу.
А от наш сучасник Костянтин Скретуцький (автор багатьох оригінальних пам’ятників у Києві, як-то «Їжачок у тумані», «Балерина», «Рояль у кущах», пам’ятників з дерева та шедеврів на Пейзажній алеї) розташував у Золотоворітському сквері «Виделкового кота», що тішить око своєю оригінальністю не тільки дітей, а й дорослих відвідувачів.
Звернувши увагу на архітектуру садиб на вул. Володимирській, кожна з яких неповторна своїм фасадом та наявністю внутрішнього подвір’я, ми зупинилися біля Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Разом з оперними театрами Львова та Одеси наш, київський, театр складає трійку найбільш вишуканих архітектурних шедеврів Європи. Пам’ятник М. Лисенку – видатному композитору, музика якого так часто лунає у стінах опери у виконанні наших провідних музикантів, прикрасив національний прапор України.
Володимирська вулиця, що змінювала свою назву тільки одного разу, у радянські часи, на В. Короленка, названа на честь Володимира Святославовича – київського князя, що приніс державі християнську віру, збудував величну, першу на Русі кам’яну церкву – Десятинну. Його ж ім’ям називався й університет, збудований у 1834 р. імператором Миколою І і архітектором В. Беретті як символ вітчизняної фундаментальної наукової освіти. Червоний колір головного корпусу історики пов’язують з кольором стрічки ордену св. Володимира – червоно-чорним. До речі, первинно білий колір стін був змінений на червоний, що за довгі роки набував різних відтінків і мав чорне стрічкове оздоблення біля карнизу будівлі. Біля фасаду головного корпусу університету було створено у 1860 р. Університетський сквер, де насаджено декоративні дерева, кущі та квіти; у 1896 р. встановлено пам’ятник фундатору Миколі І та обнесено парканом. У парку прогулювалась тільки «благонадійна публіка» і здійснювався поліцейський нагляд, на ніч сад зачинявся. У 1932 р., з нагоди 125-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, фігуру було демонтовано, а на оновленому п’єдесталі встановлено пам’ятник видатному українському поетові, його ж ім’я отримав і сам університет.
Затишні алеї парку, сучасні оздоблення, такі як фонтан у вигляді Чорного моря, композиція «Бабуся на лавці» та «Польський трамвайчик» (раритетний туристично-інформаційний центр), разом із червоним корпусом універу, садибами на Терещенківській вулиці та Ботанічним садом ім. О. Фоміна створюють зелений оазис відпочинку у центрі давнього Києва, що його із задоволенням відвідують місцеві мешканці та гості міста.
Дякую педагогам відділення наук про Землю Київської МАН за інформативну екскурсію, яка навчила нас помічати красу рідного міста й не забувати його давню та славетну історію!
Олександра Коломієць, середня загальноосвітня школа № 36